Звенит капель, река еще не вскрылась,
Проталины-веснушки на лугах.
Снегирь и ворон хвалят Божью милость,
Что выжить помогала им в снегах.
Есть предвкушенье праздника в природе
Уже в последних числах февраля.
Стремленье инстинктивное к свободе
От ледяных оков хранит земля.
Луна и солнце, времена и даты…
Событий, лиц, теорий круговерть…
И чувствуется кожей, что когда-то
Схлестнулись в рукопашной жизнь и смерть.
Древнейшие истории сегодня
Разбросаны, как звезды в небесах,
Но весть об избавлении Господнем
Народ один века хранит в сердцах.
Две с половиной тысячи умчалось
Лет быстрокрылых с той поры, но всё ж
Из памяти народной не стиралась
Простая правда: «Богом ты живешь».
Под натиском общественных устоев
Костюм для маскарада шился вновь;
Возможно, он и отличался кроем.
И оды из других слагались слов.
ПурИм иль ПУрим всё равно мне, право;
И праздник тот не так зовут у нас.
Но Богу одному пусть будет слава,
Ведь суть одна - Творец Израиль спас.
Звенит капель, река еще не вскрылась,
Уходит быстро ноздреватый снег…
Хвала Творцу! Его вовеки милость.
Хвала Творцу, что Он спасает всех.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хвала Творцу за вечную к нам милость.
Хвала Творцу, что Он спасает всех.
Обильных Божьих благословений! Надежда с праздником весны. Комментарий автора: Слава Богу за Вас, Света. Уже не в первый раз Вы очень мудро показываете мне фразу, над которой надо работать- Вы правы- два "м" подряд, в начале и конце слов "нам милость"- непростительный промах.Спасибо огромное.Исправлю.Благослови Вас Господь.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
